Косів: форум міста та району

Загальний => Про все => Тема розпочата: KosivArt від 12:26, 16 Липня 2008



Назва: Про давність української мови
Відправлено: KosivArt від 12:26, 16 Липня 2008
Будемо збирати факти, щоб з'явилися ідеї (Луї Пастер)

Історична доля української мови дивує своїми зигзагами. То ми окультурюємо Ойкумену, то бумерангові хвилі затоплюють українство в морях денаціоналізації.

Коли римляни завоювали греків та інші суміжні племена, для збагачення латини зони взяли за взірець мову поневолених народів, зокрема й расенів-русинів (етрусків), які були нашими родаками...

Сучасний московський письменник Аксьонов теж уважає, що російській мові треба пригорщами черпати з української, щоб не змертвіти остаточно. Очевидно тому, що вона (російська) штучна і не настільки вироблена, жива як наша. Ці теорії і практики не нові. Наш великий письменник Микола Гоголь збагатив російську не тільки словами з української лексики, а и ледь не весь український синтаксис перетягнув у російську.

Дива тут нема ніякого, бо українська мова, за твердженням великого мовознавця Олександра Потебні, була сформована ще сорок тисяч літ тому. Потебня довів це, досліджуючи обрядовий фольклор, зокрема віншувальні щедрівки.                                                                                                                                                                               
З прийняттям християнства писемність наших пращурів глаголиця була знищена. Однак потрібно було перекладати на слов'янську із грецької богослужебні книги. Християнські провідники Кирило і Методій узяли за основу солунський діалект, на спадкоємність якого претендують у наш час чехи, болгари... Ця «староболгарська» мова стала чимось на зразок слов'янського есперанто. Згодом ця далека від досконалості говірка набула книжного статусу під назвою церковно-слов'янської мови. Звісно ж, у того дірявого міха кожний народ вливав своє вино-елементи живих мов: лексичні, стилістичні... Якби цей процес штучно не гальмувався, усі книжні варіанти української, болгарської чи інших мов природним чином наблизились би до усного мовлення, яке тисячоліттями побутувало в широких верствах кожного із народів.

Однак в умовах російської імперії нормальний розвиток кожної мови та її зближення із живим мовленням силовими методами стримувався. Дві імперії - польська та московська - почергово, а то й водночас, роздирали живу душу українського народу, нашу багатющу культуру, а українську мову прозивали мужицькою, мовою кабанув, хахлацкой, бічьей, суконной і т. д.

Смішно, звичайно. Як говорять українці: «Чия б кричала, а краще твоя б помовчала». За найновішими дослідженнями, наші предки спричинилися до створення найдавнішої міжнародної мови санскриту, який має багато розгалужень: буддійський, джайнський, відійський, але навіть, в уніфіковано літературним санскриті (класичним) - не менше 70 відсотків українських коренів... Що вже казати про мелодійність, лексичні, стилістичні, понятійнообразні, синонімічні багатства, нашої мови, яка дала життя всьому колу індоєвропейської або ж індоарійської групи мов. Зрада рідної мови межує з душогубством, зрада такої мови, як українська - справжнє божевілля!


Назва: Re: Про давність української мови
Відправлено: KosivArt від 12:26, 16 Липня 2008
Українська мова «без золота, без каменя», тобто без зайвого прикрашання, має надзвичайно ніжний звуковий аромат, бо плекалася з великою любов'ю не в княжих палатах, а під солом'яною стріхою у люблячому і правдивому серці орія, анта, скита, сармата, русина, українця - і все це один народ, от тільки імена змінювались, бо навіть у самоназвах українська раса була багатша за всіх:

Пора вже нашу мову вирвати зі смертельних обіймів московського спрута, який століттями п'є з неї живу кров. Пора вже вибиратись із трясовини мовної байдужості, що засмоктує нас у прірву небуття.

Ще зовсім недавно, у середині минулого століття, у, восьми центральних губерніях довкола Москви у повсякденному побуті на весях (тобто в селах) розмовляв люд мерянський (мирний, звісна річ) одним із діалектів угрофінської групи мов (неслов'янської).

Багато тюркських і угрофінських слів дотепер складають основу російської мови. Однак, претендуючи на спадщину Київської Русі-України, московити з усіх сил намагаються ослов'янити «свой язик». Та якщо вже бути послідовним, то замість по-злодійськи обкрадати українську - перейти на неї повністю. Бо ж недаремно п. Аксьонов стверджує що все буде добре, як Україна проковтне Росію... Як? Усебічно, зокрема - у мовному плані... Згідно з божим промислом п. Аксьонов настирливо радить долати процес змертвіння російської мови через донорські вливання з української. Здавалось би, є простіший шлях - українізуватись одразу. Але ж ні! Не все так просто. Лєнь! А може і не по зубах!

Отож процес цей розтягнеться надовше... Але перспектива українізації все одно неухильна. Знаючи це, певні сили (заложники руйнівних тенденцій ! процесів) намагаються жаргонізувати, чи то пак русифікувати, Україну. Це - агонія. Якась 700-літня популяція хоче побороти (насильно, звісна річ) традицію тяглістю 60-70 тисяч років - а саме стільки хліборобству в Україні.

Безперспективні потуги! Однак нема об'єктивної реальності. Є воля суб'єктів. Без боротьби за існування ще ніхто не виживав... Мусимо констатувати, що між Україною, якою вона є, і тою, яка була або мала би бути - прірва. У цьому контексті напрошується висновок: який народ - така мова! Необхідна програма тотального просвітництва - історичного, мовного, етнографічного...

Творча ж еліта має знати: від нас залежить не так уже й мало.

ХТО ЯК НЕ МИ, РЕАЛІЗУЄМО ПРИЗНАЧЕННЯ УКРАЇНИ?!

І. Новаченко, Т. Кондратенко, А. Негрієнко, Ю. Шилов (проф.), М. Чембержі (проф.), Богдан Чепурко автор етимологічних студій «Українці» та «Небесна родина»


Назва: Re: Про давність української мови
Відправлено: KosivArt від 12:28, 16 Липня 2008
  • Якщо існує загроза для мови і народу, це означає, що є загроза і для існування держави. (Жан Дютур)
  • Українська мова це злет мов усього світу. (Фрідріх Боденштадт)
  • Небагато минуло століть від часу панування латинської мови, але зараз її уже ніхто не розуміє, таксамо німці не розуміють мови готів. Говори диких людей змінюються протягом декількох поколінь, мова ж українців, хоча також не в первісній формі, стоїть до нашого часу твердо, як непорушна скеля. (М. Красуський)
  • Мова для людини священна. Посягати на неї, пограбувати її від людини, нав'язувати їй чужу означає посягати на корінь життя людини: Кожний народ на світі вбачає в такому вчинку злочин проти своєї самобутності і не залишає його без покарання. (Фрідріх Дістервег)
  • Українці - стародавній народ, а мова їхня багатша і всеосяжніша, ніж перська, китайська, монгольська і всілякі ІНШІ. (Е. Челебі турецький мандрівник)
  • Дякую Богові, що дав мені народитися українцем. (Олесь Гончар)


© 2007—2019 KosivArt | Працює на SMF