Голодомор

25 листопада — День пам’яті жертв Голодомору та політичних репресій.

Голод в Україні розпочався не в 1932-му, як стверджується в окремих публікаціях, а наприкінці 1931-го року. Цю трагедію започаткував вкрай напружений хлібозаготівельний план, що відчутно вдарив по селу. Вже у першій половині 1932-го від голоду загинуло до 150 тис. селян! І жодного кроку не було зроблено, щоб запобігти цій біді. Навпаки, делегати третьої конференції КП(б)У, що працювала 6–9 липня 1932 року в тодішній столиці України Харкові, ухвалили резолюцію, затверджену ЦК КП(б)У, якою «до безумовного виконання» приймався встановлений для України план хлібозаготівель — 356 млн. пудів у селянському секторі. А дещо пізніше, коли й сліпий міг побачити, що з селянства вичавлено все, план хлібозаготівлі не відмінили, а лише скоротили.

Про те, що голод не можна пояснювати як наслідок стихійного лиха, можна зробити висновок і з урожаю 1932 року. Він був достатнім! Сам Сталін визнавав, що «в 1932 р. хліба у нас було у країні більше, ніж у 1931 році». Але весь урожай у селян відібрала влада. Відбирала послідовно, цілеспрямовано, жорстоко. Відбирала включно із насіннєвим фондом!

Коли на ланах з’явилися “перукарі”, тобто селяни, які ночами “стригли” колоски, щоб вижити, відповідь влади не забарилася: 7 серпня 1932 року з’явився відредагований особисто Сталіним закон про охорону особистої власності (закон «про п’ять колосків» або «сім-вісім», як його називали), яким за розкрадання передбачались розстріл або десять років ув’язнення. І вже на початок 33-го за цим законом було засуджено понад 54,6 тисячі осіб, з них розстріляно 2 тисячі.

А 20 листопада того ж року Раднарком УРСР ухвалив рішення про запровадження натуральних штрафів: «До колгоспів, що допустили розкрадання колгоспного хліба і злісно зривають план хлібозаготівель, застосувати натуральні штрафи порядком додаткового завдання з м’ясозаготівель розміром 15-місячної норми здавання даним колгоспом м’яса як усуспільненої худоби, так і худоби колгоспників». Це рішення спричинило збільшення жертв голодомору.

Коли ж голод вразив значну територію, на якій мешкали мільйони людей, вже неможливо було зробити “таємницю” з цієї трагедії. Голодуючі проривались через “харчові” кордони, їхали в інші регіони по хліб, залишали у великих містах дітей, розповідали про те, що коїться на селі, знесилені помирали на міських вулицях. Та влада знайшла як унеможливити спроби людей знайти порятунок від голоду в інших краях. 27 грудня 1932 року ухвалено спільну постанову Центрального Виконавчого Комітету і Раднаркому СРСР про запровадження паспортної системи та обов’язкову прописку. Цей “новорічний подарунок” був адресований в першу чергу селянам, оскільки вони не отримували паспорти в руки. Тобто для селян спільна постанова була ніби другим запровадженням кріпосного права. Звернімо увагу: сільським мешканцям, які не були пов’язані з роботою на державних підприємствах (МТС, радгоспах, школах, лікарнях тощо), а їх села не входили до визначених 100 та 50-кілометрових смуг, а також так званих режимних територій, паспортів не видавали до 1974 року!

Пік Голодомору припав на весну 1933-го року. В Україні тоді від голоду вмирало 17 людей щохвилини, 1000 — щогодини, майже 25 тисяч — щодня…

На сайті «Уроки історії: Голодомор 1932–33 рр.» розміщено понад тисячу свідчень очевидців. Ось одне з них: «Який голод, питаєте, був? Те, що собак та котів виїли — те дрібниця. Те, що дохлятину із скотомогильника, щоб власті не бачили, тягали, — теж ніщо. Серед зими почали мертвяків одривать і їсти, а тоді й за живих взялися. Чегринець, той вкрав у Сахнихи хлопця, зарізав та й з’їв. Гарне таке хлоп’ятко було, Панасиком звали, тільки рученята мати в зарізяки отняла, під порогом лежали…».

Чи змінилася ситуація в українських селах у 1934-му? Щоб дізнатися про це, я звернувся до доповідних записок, інформацій, довідок ГПУ (з 1934 року — НКВД), які містили “фотографію” реальної картини. Хто-хто, а “органи” не стали б її спотворювати, адже писалося все для службового користування. Зупинюся лише на одному з документів, датованому травнем 34-го, що містив аналіз перлюстрованих листів селян до Червоної армії.

Цитую (мова оригіналу) кілька з них:

«…По вопросам работы колхозов и экономическому положению колхозников преобладают сообщения о недостатках хлеба на селе, опухании, смертности и случаях самоубийства на почве голода».

«…На сегодняшний день в нашем колхозе вся работа стоит потому, что народ голодный и опухший и умирает».

«…Хлеб колхоз не дает: хлеб отдали государству, а сами голодные и босые. У нас здесь страшный голод, много народа задавилось от голода. У нас одна женщина задавила своих четырех детей, и сама две недели пожила голодная».

«…Дорогой сын. Придется нам всем помирать с голоду, ибо в нашем хуторе много голодающих. Уже поели всю полову, так что умираем все».

З цього можна уявити, як жило село у 1934-му.

Дотепер серед науковців на Заході і в Росії триває дискусія про те, чи мав голод характер геноциду проти українського народу. А є ж багато незаперечних фактів, які це підтверджують. Скажімо, такі. Голод не зачепив сусідні з Україною області Росії. Ось чому потерпілі від голодування ходили туди, щоб виміняти чи купити хліб. Голодували Північний Кавказ, Казахстан, Поволжя, але голоду не було у тих західних регіонах України, які входили на той час до складу Польщі (Львівська, Волинська, Тернопільська області).

Про те, що цю трагедію українського народу можна було відвернути, засвідчують, зокрема, цифри про обсяги експорту хліба з СРСР у 1931 р., у якому, ще раз нагадаю, розпочався голод, до Європи було вивезено 51 млн. пудів хліба, у 1932-му — 18, у 1933 — 10. Отже, знаючи, що помирають мільйони власних громадян, політичне керівництво СРСР експортувало хліб, мотивуючи це потребами індустріалізації.

Головною метою репресивних заходів сталінського режиму проти українців як нації, зокрема, щодо селян як класу, був підрив соціальної бази опору українців проти комуністичної влади, ослаблення та винищення волелюбного українського селянства. Влада добре пам’ятала масштаби селянського супротиву в Україні у 1930–1931 роках, коли проти “великого перелому” воювали цілими селами, бо хто ж віддає зароблене просто так? Пам’ять про ті події (не говорячи вже про події 1917–1920 років, зокрема, проголошення УНР) значною мірою обумовила те, що під недовіру буде поставлено все українське населення і навіть комуністи.

Та не лише голодом позначився початок 30-х років. За будь-яку спробу протистояти жорстким директивам “згори” людей віддавали до суду як зрадників і організаторів саботажу.

Ось одне із свідчень того, якими методами діяла влада. Воно належить Всеволоду Балицькому, який працював заступником голови ОГПУ СРСР, а потім очолював ГПУ УРСР. Наводимо мовою оригіналу: «За 4 месяца после начала хлебозаготовок до 15 ноября было арестовано по хлебозаготовительным делам 11 тыс. человек. За месяц с 15 ноября по 15 декабря арестовано 16 тыс. человек, в том числе 435 партийцев. 2260 из колхозного аппарата, в том числе 409 председателей и 441 бухгалтер и счетовод, а также предсельсоветов. К расстрелу тройкой приговорено но еще на рассмотрении 100…».

Лише в листопаді 1932 — січні 1933 року ГПУ УРСР ліквідувало 1208 “контреволюційних” колгоспних груп.

10 березня 1933 року Політбюро ЦК ВКП(б) ухвалило постанову: «Надати право розгляду справ по повстанству і контрреволюції на Україні з застосуванням виміри соціального захисту трійці у складі тт. Балицького, Карлсона, Леплевського».

Протягом 1933-го лише в обласних управліннях народної освіти було замінено за політичними мотивами 100% керівництва, у районних 90%. Всі вони були піддані різним формам репресій.

Цей же рік ознаменувався арештами серед письменників, вчених, діячів культури і мистецтва. Саме з тих часів почалася “українізація” Соловків, а тому невипадково на думку деяких істориків для України 1937-й рік розпочався саме у 1933-му.

Публікація Юрій Шаповал
«Гуцульський Край»
25.11.2006 №48
Косів, Гуцульщина та Карпати
Бібліотека
KosivArtБібліотекаГазета «Гуцульський Край» ‹ Голодомор
ENG УКР
 
 
© 2004—2017 KosivArt