Баня-Березів

Перші письмові згадки про село Баня-Березів подибуємо в 1642 році. Село колись Коломийського повіту, а тепер Косівського району Івано-Франківської області. Розташоване по обох боках річки Ратунзяви у передгір’ях Карпат, за 30 км від м. Косова і за 32 км від залізничної станції Коломия.

Гуцули села на той час мали 351 морг орної землі, 1127 морг лук і городів, 344 морг пасовиськ та 4 морг лісу. На той час в селі мешкало 948 осіб, які розподілялися за національністю так: гуцулів-українців було 937 осіб, 4 поляки і 7 євреїв.

В селі у 1893 році було побудовано дерев’яну церкву, яка була ж в тому році посвячена. В 1935 році парохом був о. Володимир Стефанів. При парафії в с. Баня-Березів існувало братство без статутів і Братство Апостольства Молитви (92 члени). Дяком ще раніше (1925 р.) був Дмитро Лазарович.

У 1935 р. у селі була двоклясова школа. Також були дві читальні «Просвіти» імені Богдана Хмельницькго та читальня імені Т. Г. Шевченка. В бібліотеках цих читалень було від 100 до 200 книжок, деякі газети та журнали. Книги закуповувалися за рахунок добровільних внесків селян. Членський внесок (тренка) складав один злотий на рік. У читльняний виділ (раду) входило 6-8 осіб.

Ось фото членів «Просвіти» в Баня-Березові.

У читальні містилася кооператива «Сила», працював гурток «Сільський господар», аматорський драмгурток під керівництвом Василя Симчича, осередок «Союзу українок» (голова Юлія Жураківська) та хор під керівництвом Петра Геника.

Професор Михайло Краховецький, під час літніх вакацій в 1827-1842 рр. учителював в Баня-Березові. Від 1843 р. замешкав у селі постійно. Проживав, вчив дітей і харчувався у будинку Семена Григорчука. Учитель мав нафтову лампу (були доти лойові каганці). Це була велика новина. Навчав грамоти гуцульських дітей.

У хроніці М. Краховецького була описана історія села від XV ст. до 1848 року. Десь у кінці XV ст. лючківські вівчарі натрапили на калабаню із солоною водою, про яку повідомили свого ватага Атаманюка. Він перевірив і знайшов, що сировиця надається до виварювання солі, прислав робітників під проводом Ю. Походюка, щоб виварювати сіль.

Далі фото де беруть селяни сировицю і на даний час.

Тут вони викопали для житла болган. В ньому була піч, причі для спання, лави і стіл. Так вони проживали в примітивних умовах і виварювали сіль. Цю місцевість вони назвали «Файсова долина».

А в 1506 р. прибула друга група робітників під проводом І. Варвадюка, які почали випалювати дерев’яне вугілля. Праця при випалюванні була дуже брудна, тому вони побудували тут перший дім «парню», в якій милися. Як і вуглярі, так і виварювачі солі все добуте продавали державі.

Поблизу цієї місцевості у 1510 р. почали розбудовувати нове село, яке назвали Баня. Провідною постаттю в селі був І. Варвадюк. Він побудував перший мешканевий дім під тирсами для своєї родини і був головним майстром, коли люди толоками допомагали одні другим будувати хати. Він перший зробив ткацький верстат, виробляв жорна для перемолу збіжжя, точила для гостріння ножів, сокири та інше.

Знаряддя праці.

Під кінець XVІ ст. в лісах Бані з’явилися два турецьких старшини, які хотіли дістатися до Швеції. Вони вимучились в лісах і зупинилися в Бані. Вирішили одружитися. Отець Басараба приїхав щоб дати шлюб. На христинах вирішили побудувати в Бані церкву. Толокою завезли дерево і побудували церкву, назвали її іменем св. апостолів Петра і Павла. Отець полюбив жителів і залишився тут парохом.

У 1622 р. на село напали татари та гуцули повтікали в ліси. А вночі напали на табір татар і розгромили їх. Панство і кріпацтво, які існували на той час сюди не досягала.

У 1623 р. на с. Баню напали угорські бандити. Для захисту прибула Боярська дружина. Боярські парубки одружувалися з дівчатами. В Бані до боярських родин з гербом Березовських належали Боянчуки, Вівчаруки, Гунчаки, Курчаки, Лозовчуки, Томащуки і Шевчуки.

У половині XVІІ ст., під час походу Б. Хмельницького (війна з поляками), на допомогу Б. Хмельницькому з Бані виїхали бандеря. Провідником був Г. Лозовчук, якого прозвали «банера». З Лозовчуком до Бані прибула ходачкова шляхта Шляхетського провідника звали Фошій, і місце назване Фошево.

У 1667 р. отець Басараб помер і церква залишилася без священика. Службу відправляв священик з Ославів. Сини померлого отця були зараховані до мужицького роду.

На початку XVІІІ ст.. почалася польсько-молдавська війна. До Бані прибула королева Домініка з двома дочками — Олесею та Рузею. За її намовою, були організовані дві дружини на допомогу молдавському королю. Поляки війну виграли, а для родини учасників польський уряд наложив великі контрибуції. Для стягнення прийшла ціла залога польського війська.

Гоборак, Кіцелюк і Повшенюк повтікали до Текучі і там оженилися. Цю місцевість де вони переховувалися назвали Свірські Бані. Хто не міг сплатити контрибуцію поляки забирали поле, худобу. Шляхтичі допомагали полякам. Через це була велика неприязнь між мужиками і боярами, а з другого шляхтичами. Симчичі допомагали стягати контрибуцію у своїх односельчан.

Після прилучення Галичини до Австро-Угорщини, село Баня перейменоване на Баня-Березів. В 1878 р. с. Баня-Березів дістало священика о. Сінітовича. Вівчарук побудував на своєму полі хату для священика.

Площу під церкву дав І. Кульб’як , а І. Томащук удекорував церкву образами, які сам намалював, а П. Варвадюк виготовив для церкви шість підставників, дванадцять свіч, дві трійці і хрест.

Церкву посвячено в Зелену неділю 1787 року. З цього часу мали селяни свою церкву.

Дерев’яна церква в Баня-Березові.

Отець Синітович на спілку з Ільком Варвадюком, головним будівником церкви побудували млин в 1805 році в Баня-Березові, в якому мельником став Федір Кіцелюк.

У сиву давнину село Баня-Березів належало до Руси-України, від XV ст. — до Польщі, від половини XVІІ ст. — до Австро-Угорщини, в 1918 р. до ЗУНР, а потім знову до Польщі (аж до 1939 р.), коли було включене до УРСР.

У селі є неповна середня школа (І-ІІ ст.), бібліотека, клуб, фельдшерсько-акушерський пункт і крамниці. Було поширене в селі виробництво килимів, праця на лісорозробках.