Гуцульщина в літературі

Чудний і дивний народ ми, українці…

Безперечно, наша Україна найкраща й найбагатша країна світу, — а чи знаємо її і чи любимо так, як годиться любити свою батьківщину?

Щоби щось полюбити, треба його як слід пізнати.

Наша, українська мова, ніжна, співуча, милозвучна, квітиста й запашна, а чи любимо її і дорожимо нею й радо вживаємо її? Чи горді ми нею?

Наша, голосна на ввесь світ пісня, дорогоцінна перлина, діямант-бриліянт, — чи цінимо й гордимось нею?

А наші звичаї і обряди, наші традиції, наша духовна культура, — чи дороге нам це все, чи в пошані воно в нас?

Якась дивна сила тягне нас до чужого, ба, каже нам подивляти його і захоплюватись ним, а своє принижувати й не цінити, наче б ми були обтяжені якоюсь дідичною хворобою недоцінювання скарбів, якими обдарив нас Господь!

Таке то й з нашою Гуцульщиною… Чи знаємо її, чи цікавились і цікавимось нею так як повинні?

Дивно: того, що маємо, того, що наше — не цінимо, наші думки линуть до того, чого в нас нема; нашим же цікавляться більше чужинці. Вони й цікавились нашою Гуцульщиною більше, ніж ми… Ба, дехто з них, як поляки, намагались привласнити її собі, “польською Гуцульщиною” називали вже її…

Так, нашою Гуцульщиною цікавились чужинці, а передовсім поляки. Один із поляків писав:

«Туристи їдуть у далекі краї, щоб побачити й пізнати тамтешніх мешканців, а чи гуцул у своїй прекрасній, барвистій ноші, де б не був, на полонині зі своєю чотириметровою трембітою, чи у весільному поході на заквітчаному коні, чи врешті на “летючій” по спінених водах Черемошу дарабі, не є стократь оригінальним, мальовничим, притягаючим до себе й гідним пізнання?..

Притягають нас до себе таємничі води чужих рік, а чи багато з них можуть рівнятися з Черемошем, що на своїх бурхливих филях, перевалюючись по каменюках тисячними каскадами, несе в далекі світи десятки дараб?

А відвічні пущі карпатських лісів, де лише ведмеді і вовки свої леговища мають, а вікові смереки та ялиці, чи не рівні вони таємничим пущам Курвуда й Лондона?!!»

Багато поляків цікавились нашою Гуцульщиною, між ними, наприклад, Й. Корженьовський, що перебув у Бескиді 1820–30 рр. Він то написав прекрасну драму з життя-буття гуцулів «Верховинці», перекладену на нашу мову, а навіть і на московську.

Про Гуцульщину писав у 1873 р. поляк Вл. Завадзкі, а д-р Й. Коперніцкі, звидівши Гуцульщину 1888 р., написав про неї книжку…

Писав між іншим:

«Гуцули цікавлять дуже оригінальністю побуту й життя, нею збуджують подив!» — Був захоплений уродою гуцулок. Про Гуцульщину писали поляки Ґреґоровіч і Турчиньскі. Поляк, Оссендовський, написав об’ємисту книжку «Гуцульщина» та намагався Гуцульщину привласнити зовсім Польщі.

Поляк, Вінценз, видав книжку оповідань із Гуцульщини «На високій полонині», якою прославив себе й між чужинцями, а поляки назвали його “співцем “польської” Гуцульщини”…

Найцінніший твір про Гуцульщину видав австрійський німець, Раймунд Кайндль, професор чернівецького університету — «Die Huculen». Сьогодні нелегко найти цю книжку.

Німецький письменник, К. Францоз, написав прекрасну повість з життя гуцулів і опришків «Kampf ums Recht» (Боротьба за право). Ця повість була перекладена на українську мову — її варто було б перевидати. Оповідання з Гуцульщини писав німецькою мовою Сахер Мазох, писали й чехи, а останньо і москалі.

Також, десь у 1899–1900 рр. звиділа була Гуцульщину англійка М. Добі, а потім написала повість «Дівчина з Карпат».

З наших письменників черпали матеріяли до своїх творів із Гуцульщини: передовсім О. Ю. Федькович, уроженець Гуцульщини, автор гарних віршів і прекрасних оповідань з життя гуцулів. К. Устіянович, який одначе помішав Гуцульщину з Бойківщиною. Іван Франко написав кілька гуцульських оповідань, М. Коцюбинський і Гнат Хоткевич написали — перший «Тіні забутих предків», другий «Камінна душа»…

Знані й цінені наші письменники В. Стефаник і М. Черемшина (Семанюк), уроженці сусіднього з Гуцульщиною Покуття, писали говіркою, зближеною до гуцульської. Матеріяли з Гуцульщини до своїх творів брали А. Крушельницький і Козоріз. З наших дослідників Гуцульщини видав цінну книжку в п’яти томах Володимир Шухевич «Гуцульщина» — сьогодні вони вже рідкісні. Кінцеві слова Шухевичової «Гуцульщини» проймають нас тривогою. Він пише:

«Наш гуцул, що був пострахом сусідів, що в нього кінь і стрільба були невідступними товаришами, що ще й нині вітає трембітою схід сонця і прощає нею друга в домовині, він і Гуцульщина стануть скоро лише мітом…»

Етнограф В. Гнатюк зібрав дуже багато гуцульських переказів і пісень. Наукове товариство ім. Тараса Шевченка видало багато гуцульських матеріялів у «Записках».