|
Чому повинна цікавити нас та частина нашої великої України, що її названо Гуцульщиною, і та вітка нашого народу, що їй дано назву гуцулів? Гуцульщина ж, це найкраща частина України нашої, замаєна зеленню лісів, верхами гір небес сягаюча, гніздо свободи й волі, до якого не сягала віками ворожа рука! Оце, коли другі землі України і їх мешканці під впливом політично-господарських перемін і чужого ворожого панування над ними, улягали різним перемінам дотично життя і побуту, то чужі впливи не доходили у нашу Гуцульщину — гуцул жив у 19-тому столітті так, як жив і в 17-тому, як жили колись у давнину його предки, ще за княжих часів… Гуцул задержав у себе нашу старовину, наші давні звичаї, і обряди, пересуди-забобони, ба й вірування і магічні практики. Хоч був щирим християнином і глибоко релігійною людиною, то все ж таки, відмовляючи молитву, звертався до “сонечка — Божого очечка”, місяць у нього — це вівчар, а зірочки — Божі овечки; вірив у різні добрі й погані духи, бо цю віру внаслідив по прадідах. Від них перейняв легенди, перекази й співанки. Задержав багато старовинних, забутих уже давно деінде, коляд і щедрівок, задержав багато усього й з мови предків. Наприклад, не казав: “я їздив волами по дрова”, а говорив, “їздивсми из воли по дриви”. А що найважливіше, не мав гуцул рабської душі. Заховував предківські чесноти: свободолюбність, мужність, відвагу, войовничість, безбоязкість і лицарскість. Свої гори, хоча життя в них не було легке й повне всяких небезпек, любили гуцули понад усе, бо в них могли вести свобідне життя. Тому то й боронили їх перед чужинцями, яких називали зайдами — “зайдеями” й чужою поганню — “нехар’ю”. Творили озброєні загони — йшли в “опришки” й гнали геть ту “нехар” від гір! Побудував якийсь “пан-зайда” мурований замок у Пнів’ю біля Надвірної, так зараз зібрались озброєні гуцули, здобули той замок і зруйнували його. Підняв гетьман Богдан Хмельницький український нарід проти ворога України, Польщі, так зараз же без усякої надуми зголосилось під його бойові прапори шість тисяч гуцулів… Прийшла перша світова війна… І от тисячі гуцульських легінів зголосились добровольцями в ряди Українських Січових Стрільців проти ворога українського народу, Московії… У першій більшій сутичці з москалями 1915 р. на горі Маківці між погибшими в нерівному бою стрільцями згинуло 22 молоденьких гуцулів на 33 поляглих вояків… І так бувало завжди, у війні з поляками, в боях із московськими большевиками, в перший огонь ішли гуцульські сотні й гуцульські курені. Гинули наші легіники і в першій Українській Дивізії, гинули і в рядах Української Повстанської Армії. Любив і цінив гуцул свободу й ненавидів її ворогів, тож і боронив волю своєго народу, де, і як міг, бо знав: краща смерть за волю, ніж животіння в неволі… Мали старинні греки свою Гелладу й Спарту, наша ж Гуцульщина була одночасно Гелладою і Спартою. |
